Що робити при затриманні: покрокова інструкція

Коротко

• Людина вважається затриманою з моменту, коли її фактично позбавили можливості вільно піти, а не з моменту складення протоколу.
• Право на захисника виникає з цієї ж миті, і побачення з ним має бути надане до першого допиту.
• Затримання без ухвали слідчого судді обмежене 72 годинами; не пізніше 60 годин особу мають доставити до суду або звільнити.
• Письмове повідомлення про підозру затриманому вручається не пізніше 24 годин з моменту затримання, інакше він підлягає негайному звільненню.
• Відмова давати пояснення щодо себе і близьких родичів не є порушенням і не погіршує становище.
• Головне завдання перших годин, крім виклику адвоката, це фіксація: часу, підстав, стану здоров'я, присутніх осіб.

З якого моменту людина затримана

Затримання починається не з протоколу і не з дверей відділу. Людина є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із службовою особою чи в приміщенні, яке ця особа визначила. Якщо ви розумієте, що піти вам не дадуть, ви вже затримані, навіть якщо вам цього не сказали і жодного документа ще не існує.

Це не теоретичне питання. Від моменту фактичного затримання рахуються всі строки, і саме тут виникає найпоширеніша розбіжність у справах цієї категорії: людину фактично беруть о шостій ранку, а в протоколі зазначають дев'яту. Три години зникають, і разом з ними зникає час, протягом якого з людиною працювали без захисника.

Тому перше, що варто зробити, коли ситуація ще дозволяє, це зафіксувати час: подивитися на годинник, сказати вголос при свідках, надіслати повідомлення близьким. Пізніше цей час доводиться відновлювати за камерами, білінгом і показаннями випадкових очевидців, і не завжди вдається.

Права затриманого

Службова особа, яка затримує, зобов'язана негайно повідомити зрозумілою мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину особа підозрюється, а також роз'яснити права. Формальне бурмотіння тексту на ходу цю вимогу не виконує, і це фіксується як порушення.

Перелік прав короткий, і його варто знати напам'ять:

• знати підстави затримання і суть підозри;
• мати захисника і зустрітися з ним конфіденційно до першого допиту;
• не говорити нічого щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
• негайно повідомити близьких про затримання і місце перебування;
• отримати медичну допомогу;
• вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
• отримати копію протоколу затримання.

Право на захисника не залежить від наявності грошей. Якщо власного адвоката немає, про затримання повідомляється центр безоплатної правової допомоги, і захисник призначається. Це не привід відмовлятися від власного адвоката, але це означає, що варіант «залишитися без захисту взагалі» законом не передбачений.

Строки: 24, 60 і 72 години

У перші три доби діють три різні строки, і плутати їх не варто.

72 години це гранична тривалість затримання без ухвали слідчого судді. Після її спливу людина або перебуває під вартою за рішенням суду, або має бути звільнена. Строк рахується від фактичного затримання, а не від протоколу.

60 годин це строк, у межах якого затриману без ухвали особу мають звільнити або доставити до суду для розгляду клопотання про запобіжний захід. Тобто реального часу у слідства менше, ніж три доби, і це впливає на те, наскільки підготовленим воно приходить у засідання.

24 години це строк вручення письмового повідомлення про підозру затриманій особі. Якщо у цей строк повідомлення не вручене, особа підлягає негайному звільненню. На практиці саме цей строк перевіряється захистом найпершим, бо його порушення дає найшвидший результат.

Строки не зупиняються на ніч і на вихідні. Затримання в п'ятницю ввечері не подовжує їх до понеділка, хоча саме таке уявлення часто спонукає родичів чекати ранку понеділка замість того, щоб дзвонити одразу.

Що казати і чого не казати

Правильна поведінка виглядає простіше, ніж здається: назвати себе, повідомити, що скористаєтесь правом не давати пояснень до прибуття адвоката, і назвати номер адвоката для дзвінка. Усе. Далі мовчання не погіршує становище, воно є реалізацією конституційного права.

Стаття 63 Конституції звільняє особу від відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. Ця норма діє незалежно від того, ким людину вважають у цю хвилину: свідком, затриманим чи підозрюваним.

Небезпечна конструкція звучить приблизно так: «давайте без протоколу, просто поясніть, і всі розійдуться». Неформальних розмов у кримінальному процесі не існує. Сказане в такій розмові згодом з'являється в рапорті, а рапорт стає документом справи. Друга поширена конструкція: «адвокат вам тільки зашкодить, з ним усе затягнеться». Затягнеться воно рівно настільки, скільки потрібно захиснику, щоб доїхати.

Окремо про спробу пояснити ситуацію «своїми словами, щоб зняли непорозуміння». У перші години людина не знає ні кваліфікації, ні того, що вже є в матеріалах, ні того, які саме слова мають юридичне значення. Пояснення, дане в цьому стані, працює проти неї в дев'яти випадках з десяти.

Документи, які підписують поспіхом

У перші години людині дають на підпис кілька документів, і в стресі вона підписує все підряд. Найбільшу небезпеку становлять пояснення і відмова від захисника. Відмова від адвоката, оформлена належним чином, згодом використовується як підтвердження добровільності всього, що відбувалося далі.

Протокол затримання підписувати потрібно, але попередньо прочитавши і вписавши зауваження власноруч: невірний час, відсутність роз'яснення прав, ненадання можливості подзвонити, скарги на стан здоров'я. Графа для зауважень є, і те, що в ній написано вашою рукою, згодом важить більше за будь-які усні пояснення в суді.

Копія протоколу вручається затриманому. Якщо копію не дали, це фіксується окремо, бо без неї захисту складніше працювати з розбіжностями.

Якщо документ уже підписано, це не кінець: обставини його підписання встановлюються і оспорюються. Але значно простіше не підписувати нічого, крім документів, зміст яких зрозумілий і з якими ви згодні.

Особистий обшук і вилучені речі

При затриманні може бути проведено особистий обшук. Речі, які вилучають, вносяться до протоколу, і саме тут виникає друга за поширеністю проблема після часу: телефон записують як «мобільний телефон», без моделі, кольору, стану і серійного номера. Повернути таку річ згодом складно, а довести, що повернули не те саме, майже неможливо.

Тому в протоколі варто наполягати на детальному описі кожної речі та на тому, щоб було зазначено, чи є телефон заблокованим. Пароль від телефону повідомляти ви не зобов'язані, і це не є перешкоджанням.

Якщо застосували силу

Тілесні ушкодження фіксуються двома шляхами, і працюють обидва. Перший це медичний огляд: вимога надати медичну допомогу заявляється одразу і вноситься до протоколу. Другий це заява слідчому судді на першому ж засіданні. Суддя зобов'язаний відреагувати на заяву про застосування насильства та ініціювати перевірку.

Ушкодження мають властивість зникати за кілька днів, а протоколу про них не існує, поки хтось його не склав. Тому фіксувати треба одразу, навіть якщо здається, що це дрібниця і псувати відносини не хочеться.

Що робити родичам

У перші години близьким найкорисніше знайти захисника і з'ясувати, де саме перебуває людина. Спроби самостійно домовитися з посадовими особами регулярно закінчуються погано і для затриманого, і для самих родичів.

З'ясувати місцеперебування можна через чергову частину органу, який здійснював затримання, і через єдиний реєстр досудових розслідувань за допомогою адвоката. Якщо інформацію не надають, це також фіксується.

Паралельно варто одразу почати збирати документи, які знадобляться на засіданні щодо запобіжного заходу:

• довідка з місця роботи з зазначенням посади і доходу;
• свідоцтва про народження дітей і документи про склад сім'ї;
• медичні документи про хронічні захворювання, свої та близьких, за якими потрібен догляд;
• документи на житло або договір оренди, що підтверджують постійне місце проживання;
• характеристики з роботи, від сусідів, з навчального закладу;
• документи про нагороди, волонтерську діяльність, участь у бойових діях;
• дані осіб, готових виступити поручителями, з їхніми документами.

Ці папери часто важать більше, ніж красномовність у суді. Суд оцінює міцність соціальних зв'язків за документами, а не за словами, і зібрати їх за дві години до засідання зазвичай не встигають.

Найчастіші порушення

Порушення, яке не зафіксоване вчасно, для суду не існує. Ось те, що трапляється регулярно і що має сенс перевіряти в першу чергу:

• неправильно зазначений час фактичного затримання;
• нероз'яснення прав або їх формальне зачитування без розуміння;
• ненадання можливості повідомити близьких;
• допит без захисника з подальшим оформленням відмови від нього;
• відсутність побачення з адвокатом до першого допиту;
• ненадання медичної допомоги і незафіксовані тілесні ушкодження;
• невручення копії протоколу затримання;
• формальний опис вилучених речей;
• пропуск строку вручення повідомлення про підозру.

Кожне з цих порушень має значення лише за умови, що воно зафіксоване вчасно, тому саме фіксація є першочерговим завданням захисника.

Що буде далі

Після затримання слідство вирішує, звертатися до суду з клопотанням про запобіжний захід чи звільняти особу. Засідання відбувається швидко, часто менш ніж за годину, і саме на ньому визначається, де людина перебуватиме до вироку: вдома, під заставою чи в СІЗО.

Захист на цьому засіданні працює з двома речами одночасно: спростовує ризики, на які посилається слідство, і показує документами, що особа має міцні соціальні зв'язки і не має підстав переховуватися. Підготовка до нього починається одразу, а не після того, як стане відома дата.

Якщо запобіжний захід обрано, це не остаточно. Ухвала оскаржується в апеляції, а сам захід згодом змінюється при зміні обставин.